Фотопроєкт
«Я - Українка»
«Я - Українка»
За підтримки Ukrajinská iniciativa jižní Moravy /Українська ініціатива південної Моравії
ПРО ПРОЄКТ
Залишаючи Батьківщину, ми, раптом, починаємо вдивлятися в обличчя людей навкруги. І завжди відмічаємо свої, рідні. Інколи подивишся на дівчину - і точно знаєш, що вона з України, навіть не через мову чи стиль одягу, а саме обличчя - типово українське, яких не зустрінеш ні в Німеччині, ні в Чехії, ні в Англії, ні будь де.
Ми захотіли спробувати показати вам справжніх Українок, яких доля занесла в чеське місто Брно. Кожна з них представляє певний антропологічний тип, що досліджений та описаний науковцями*.
Ми захотіли спробувати показати вам справжніх Українок, яких доля занесла в чеське місто Брно. Кожна з них представляє певний антропологічний тип, що досліджений та описаний науковцями*.
Звичайно краса в тому, що Україна завжди була багатонаціональною країною і це збагачувало наш генофонд. Неможливо, мабуть, знайти чистого українця, в якого не було б домішків інших національностей. Але цікаво, як гени, що зумовлюють зовнішній вигляд проносяться крізь століття і покоління та залишаються помітними навіть після змішування з іншими.
На цій сторінці ви знайдете художні фото та інтерв'ю кожної жінки, яка, на наш суб'єктивний погляд, втілює зовнішні якості типової українки.
На цій сторінці ви знайдете художні фото та інтерв'ю кожної жінки, яка, на наш суб'єктивний погляд, втілює зовнішні якості типової українки.
Центрально-український тип
Вікторія Клименко
Дунайський тип
Марта Саламандик
Поліський і волинський типи
Оксана Гончарук
Верхньодніпровський тип
Марія Дубок
Карпатський тип
Марія Підгородецька
Нижньодніпровсько-прутський тип
Валерія Тестіна
Центрально-український тип
Назва цього типу говорить сама за себе — найбільша кількість його носіїв мешкає саме в центральній частині країни і становить понад 60% всіх українців.
Згідно з першим дослідженням, центральні українці мешкали в Середній Наддніпрянщині, Поділлі, Слобожанщині. Сьогодні ж їх можна зустріти в Київській, Черкаській, Кіровоградській, Полтавській, Сумській, Харківській, частково Донецькій, Луганській і Дніпропетровській областях.
Згідно з першим дослідженням, центральні українці мешкали в Середній Наддніпрянщині, Поділлі, Слобожанщині. Сьогодні ж їх можна зустріти в Київській, Черкаській, Кіровоградській, Полтавській, Сумській, Харківській, частково Донецькій, Луганській і Дніпропетровській областях.
ВІКТОРІЯ КЛИМЕНКО
Походження:
Чернігівська, Дніпропетровська та Донецька області.
Чернігівська, Дніпропетровська та Донецька області.
01
Мають вигляд
Що стосується зовнішніх даних, то у центральних українців вони в прямому сенсі "середні": особа середнього розміру, кругла голова, невеликі вилиці, очі та лоб, відносно високий зріст, темнуваті очі і волосся. Але є і винятки: в деяких областях українці більш чорняві й чорноокі, а в інших — з відносно плоским обличчям.
02
Історія
Посередність у зовнішності антропологи пояснюють просто: саме в Центральній Україні з давніх часів перетиналися шляхи і змішувалася кров найрізноманітних племен: від масивних дніпро-донеччан епохи неоліту до витончених трипільців і від іраномовних скіфів до місцевих праслов'янських народів. Донині на Черкащині або Полтавщині можна зустріти нащадків туркомовних народів з плоскими обличчям і опущеною верхньою повікою, а також нащадків іранських племен з темними волоссям і очима.
- Звідки ви і як опинилися в Чехії
- Перші 14 років прожила в Донецьку, потім ми з мамою переїхали до Києва. Після цього я навчалася і жила в Кореї і згодом знайшла роботу за спеціальністю (я інженер) в Чехії. Вже 6 років я у Брно.
- Коли жили в Україні чи вважали ви себе патріоткою? Чи ідентифікували себе саме як українку? Що для вас означала Україна, які викликала почуття?
- Я пам'ятаю цікавий момент з дитинства, що коли вступала в єдину в Донецьку українську школу, то на запитання "Де ви народилися?" я відповіла "В Україні" хоча тоді ще було СРСР. Я склала всі "іспити" і мене взяли в українську гімназію, де я навчалася українською мовою, щоправда на перервах ми всі говорили російською, на жаль, в Донецьку так було скрізь.
- Перші 14 років прожила в Донецьку, потім ми з мамою переїхали до Києва. Після цього я навчалася і жила в Кореї і згодом знайшла роботу за спеціальністю (я інженер) в Чехії. Вже 6 років я у Брно.
- Коли жили в Україні чи вважали ви себе патріоткою? Чи ідентифікували себе саме як українку? Що для вас означала Україна, які викликала почуття?
- Я пам'ятаю цікавий момент з дитинства, що коли вступала в єдину в Донецьку українську школу, то на запитання "Де ви народилися?" я відповіла "В Україні" хоча тоді ще було СРСР. Я склала всі "іспити" і мене взяли в українську гімназію, де я навчалася українською мовою, щоправда на перервах ми всі говорили російською, на жаль, в Донецьку так було скрізь.
Взагалі мама мені передала свою сильну проукраїнську позицію. Завжди казала, що потрібно ходити на вибори, що це наш обов'язок.
Пам'ятаю що також ми їздили на Помаранчеву революцію, потім коли була революція гідності ми також допомагали, ну тобто свідомість була і навіть коли я вже була фізично не в Україні, то пам'ятаю це почуття - дивишся відео, що відбувається, переживаєш, хочеш щось робити.
- Розкажіть про якісь спогади з дитинства пов'язані з вашою родиною?
- Пам'ятаю, що бабуся по маминій лінії, що з Чернігівської області, завжди святкувала всі християнські свята. І ми їхали до неї за 700 кілометрів без розмов, на Пасху та Різдво - обов'язково, ну і на канікулах звичайно проводила там багато часу.
Пам'ятаю що також ми їздили на Помаранчеву революцію, потім коли була революція гідності ми також допомагали, ну тобто свідомість була і навіть коли я вже була фізично не в Україні, то пам'ятаю це почуття - дивишся відео, що відбувається, переживаєш, хочеш щось робити.
- Розкажіть про якісь спогади з дитинства пов'язані з вашою родиною?
- Пам'ятаю, що бабуся по маминій лінії, що з Чернігівської області, завжди святкувала всі християнські свята. І ми їхали до неї за 700 кілометрів без розмов, на Пасху та Різдво - обов'язково, ну і на канікулах звичайно проводила там багато часу.
Свято Івана Купала, кожен рік святкували з бабусею, їздили в ліс на велосипедах по барвінок. Потім збирали квіти і вишні, ввечері плели вінки і відносили на ніч на капусту.
Зранку забирали з капусти вінки і прив'язували стрічки і цілий день бігали у вінках, а потім ввечері або знову на капусту відносили де вони і лежали. Це означало що капуста вродить розміром з голову, а коли стали доросліші то пускали вінки на воду, куди вінок попливе там і твій наречений.
Це весело, особливо коли там ще збираються багато хлопців, потім вночі хлопці і дівчата, що вже мають пару за руки стрибали через вогнище, ми на це дивилися із саду, якщо перестрибнути і руки не відпустять, то пара міцна.
Зранку забирали з капусти вінки і прив'язували стрічки і цілий день бігали у вінках, а потім ввечері або знову на капусту відносили де вони і лежали. Це означало що капуста вродить розміром з голову, а коли стали доросліші то пускали вінки на воду, куди вінок попливе там і твій наречений.
Це весело, особливо коли там ще збираються багато хлопців, потім вночі хлопці і дівчата, що вже мають пару за руки стрибали через вогнище, ми на це дивилися із саду, якщо перестрибнути і руки не відпустять, то пара міцна.
Що готували найчастіше ваші бабусі? Як в вашій родині готували борщ?
Пам'ятаю перше — це налисники і вони залиті таким солодким чимось, сметана з цукром, мабуть. Потім вона робила в печі багато страв, таких як капусняк і на м'ясі.
Борщ вона варила без буряка. Він такий був дуже дуже прозорий, червоний, але там не було буряка і мені це завжди було дивно. В моїй сім'ї варили борщ з нарізаним дольками буряком, часто з квасолею, а у сім'ї чоловіка без.
Напої — березовий сік. А ще вареники звичайно! Зі всіма ягодами літніми - полуниця, вишня, смородина, порічки, ось таке.
Борщ вона варила без буряка. Він такий був дуже дуже прозорий, червоний, але там не було буряка і мені це завжди було дивно. В моїй сім'ї варили борщ з нарізаним дольками буряком, часто з квасолею, а у сім'ї чоловіка без.
Напої — березовий сік. А ще вареники звичайно! Зі всіма ягодами літніми - полуниця, вишня, смородина, порічки, ось таке.
Що вам подобається в Чехії те, чого не було вдома?
Напевно, тут безпечніше, в цілому, навіть не торкаючись війни.
В Брно мені дуже подобається транспорт. Також, порівняно з Києвом, більш спокійніше життя, кращий баланс часу робота-дім. Звичайно, коли я жила в Києві, мені подобався його ритм, але з віком, особливо, коли з'являються діти, починаєш більше цінувати відпочинок.
Напевно, тут безпечніше, в цілому, навіть не торкаючись війни.
В Брно мені дуже подобається транспорт. Також, порівняно з Києвом, більш спокійніше життя, кращий баланс часу робота-дім. Звичайно, коли я жила в Києві, мені подобався його ритм, але з віком, особливо, коли з'являються діти, починаєш більше цінувати відпочинок.
Чого вам бракує в Чехії те, що було вдома?
Бракує в першу чергу родичів, коли ти далеко, то починаєш ще більше цінувати прості сімейні зустрічі і відпочинок разом; бракує друзів до яких можна в будь-яку хвилину прийти в гості, з якими можна гуляти допізна і потім заночувати в когось :) Не вистачає звичних продуктів, можливо ідеалізую, але в Україні смачніше.
Бракує походів з ночівлею в палатках, шоб на тиждень і ти повертаєшся дикуном. Дім є дім.
Бракує в першу чергу родичів, коли ти далеко, то починаєш ще більше цінувати прості сімейні зустрічі і відпочинок разом; бракує друзів до яких можна в будь-яку хвилину прийти в гості, з якими можна гуляти допізна і потім заночувати в когось :) Не вистачає звичних продуктів, можливо ідеалізую, але в Україні смачніше.
Бракує походів з ночівлею в палатках, шоб на тиждень і ти повертаєшся дикуном. Дім є дім.
Чи відчуваєте ви себе частиною місцевого суспільства? Як адаптувалися ви і чи бачите своє майбутнє тут?
Багато в чому так, бо ти живеш так само, поважаєш і виконуєш закони, традиції , працюєш, сплачуєш податки, вивчаєш мову. Але думаю дуже складно щоб населення тебе прийняло на усі 100% і це нормально. Своє майбутнє тут бачу, мені подобається Чехія вона і достатньо і безпечна країна і достатньо вільна, є тут баланс і ментально я відчуваю близькість в багатьох поглядах на життя. Проблема у мене лише з тим, що я не дуже люблю пиво (жартую). Але моїй душі хотілося б жити в Україні з усіма її перевагами і недосконалостями.
Багато в чому так, бо ти живеш так само, поважаєш і виконуєш закони, традиції , працюєш, сплачуєш податки, вивчаєш мову. Але думаю дуже складно щоб населення тебе прийняло на усі 100% і це нормально. Своє майбутнє тут бачу, мені подобається Чехія вона і достатньо і безпечна країна і достатньо вільна, є тут баланс і ментально я відчуваю близькість в багатьох поглядах на життя. Проблема у мене лише з тим, що я не дуже люблю пиво (жартую). Але моїй душі хотілося б жити в Україні з усіма її перевагами і недосконалостями.
Дунайський тип
Другий за величиною антропологічний тип центральних українців (до нього відносяться менше 10% населення нашої країни), за більш ранніми дослідженнями, мешкав на стику рівнинної Галичини з західним Поділлям.
В сучасній Україні ці українці найчастіше зустрічаються в Хмельницькій, Вінницькій і частково в Тернопільській областях.
В сучасній Україні ці українці найчастіше зустрічаються в Хмельницькій, Вінницькій і частково в Тернопільській областях.
МАРТА САЛАМАНДИК
Походження:
Тернопільщина, с. Синьків.
Тернопільщина, с. Синьків.
01
Мають вигляд
Представники дунайського типу більше інших наділені європеоїдними рисами: довге вузьке обличчя, прямий і тонкий ніс, русяве волосся і темні очі (від темно-сірих до світло-карих). Генетичні побратими цього типу українців зустрічаються сьогодні серед поляків — на Холмщині і в Томашові.
02
Історія
Представники Дунайського типу вважаються нащадками кельтських і фракійських племен. Цей тип сформувався в ранньому бронзовому столітті і поширився серед слов'ян на заході сучасної України. Цікаво, що цей тип ліг в основу антропологічних особливостей і інших народів: поляків, австрійців, німців і навіть словенців.
- Звідки ви і як опинилися в Чехії
- Родом з мальовничої Тернопільщини, чим надзвичайно пишаюся. А саме з села Синьків, Чортківського району. Вся моя родина по татовій і маминій лінії з діда-прадіда там народилась і проживає по цей день. В Чехії я з чоловіком живемо вже приблизно чотири роки. 9 місяців назад наша сім'я стала більшою, у нас народився синочок. Чехія для нас здалася чудовою країною з хорошими перспективами, тому приїхали працювати саме сюди.
- Коли жили в Україні чи вважали ви себе патріоткою? Чи ідентифікували себе саме як українку? Що для вас означала Україна, які викликала почуття?
Звичайно, я відчувала себе патріоткою завжди. Адже з дитинства батьки прививали любов до України, до мови, до традицій, які в нас і по цей день дуже шануються. Україна для мене — це не тільки неймовірні краєвиди, милозвучна мова, смачна кухня…
- Родом з мальовничої Тернопільщини, чим надзвичайно пишаюся. А саме з села Синьків, Чортківського району. Вся моя родина по татовій і маминій лінії з діда-прадіда там народилась і проживає по цей день. В Чехії я з чоловіком живемо вже приблизно чотири роки. 9 місяців назад наша сім'я стала більшою, у нас народився синочок. Чехія для нас здалася чудовою країною з хорошими перспективами, тому приїхали працювати саме сюди.
- Коли жили в Україні чи вважали ви себе патріоткою? Чи ідентифікували себе саме як українку? Що для вас означала Україна, які викликала почуття?
Звичайно, я відчувала себе патріоткою завжди. Адже з дитинства батьки прививали любов до України, до мови, до традицій, які в нас і по цей день дуже шануються. Україна для мене — це не тільки неймовірні краєвиди, милозвучна мова, смачна кухня…
Для мене це слово має набагато глибший сенс. Україна — це незламність, сила духу, міць, непереможність. І це все завдяки нашим людям. Точно можу сказати, що таких щирих і сильних людей як наші українці більше немає ніде. І це дуже цінно, коли один за всіх, а всі за одного.
- Розкажіть про якісь спогади з дитинства пов'язані з вашою родиною?
- Я справді можу сказати, що в мене було щасливе, веселе дитинство. Все завдяки моїм рідним, які постійно для цього старалися. Завжди згадую ці моменти з теплом в серці. Як ми ходили колядувати селом, несли кутю до бабусі або нашу Маланку, Вертеп. Зараз дуже не вистачає цього.
Найяскравіший спогад з дитинства — це святкування Святвечора. Все починалося з самого ранку. Тато розпалював піч, мама з бабусею починали готувати 12 страв, щоб встигнути сісти за стіл, коли зійде перша зірка.
- Розкажіть про якісь спогади з дитинства пов'язані з вашою родиною?
- Я справді можу сказати, що в мене було щасливе, веселе дитинство. Все завдяки моїм рідним, які постійно для цього старалися. Завжди згадую ці моменти з теплом в серці. Як ми ходили колядувати селом, несли кутю до бабусі або нашу Маланку, Вертеп. Зараз дуже не вистачає цього.
Найяскравіший спогад з дитинства — це святкування Святвечора. Все починалося з самого ранку. Тато розпалював піч, мама з бабусею починали готувати 12 страв, щоб встигнути сісти за стіл, коли зійде перша зірка.
Головна страва на Святвечір — це кутя. Але особливістю саме нашої куті є те, що мак з цукром до неї перетирав тато, використовуючи макітру і макогін (це така величезна керамічна посудина і дерев'яний товкач, за допомогою якого все це робиться). Цей процес — це була ціла подія для нас сестрою.
Ми завжди брали великі ложки і не могли дочекатися коли ж зможемо поласувати тією смачнезною маковою начинкою. Сідаючи за стіл, обов'язково молилися і чекали перших колядників. Діти завжди залазили під стіл і казали: «Квок-квок, сто курок, а між ними один когуток», за що їм, звичайно, давали гроші. Це все для того, щоб в прийдешньому році добре велося господарство. А пізно ввечері ми одягали павунки (це традиційна велика квітчаста хустка з тороками) і цілою сім'єю йшли колядувати до іншої бабусі, а також до хресних), обов'язково приносили їм своєї куті, яку вони мали спробувати, а взамін до нашої миски з кутею сипали декілька ложок своєї) і продовжували святкування.
Ми завжди брали великі ложки і не могли дочекатися коли ж зможемо поласувати тією смачнезною маковою начинкою. Сідаючи за стіл, обов'язково молилися і чекали перших колядників. Діти завжди залазили під стіл і казали: «Квок-квок, сто курок, а між ними один когуток», за що їм, звичайно, давали гроші. Це все для того, щоб в прийдешньому році добре велося господарство. А пізно ввечері ми одягали павунки (це традиційна велика квітчаста хустка з тороками) і цілою сім'єю йшли колядувати до іншої бабусі, а також до хресних), обов'язково приносили їм своєї куті, яку вони мали спробувати, а взамін до нашої миски з кутею сипали декілька ложок своєї) і продовжували святкування.
Що готували найчастіше ваші бабусі? Як в вашій родині готували борщ?
Про українську кухню я можу говорити вічність…Так вже мені вона смакує. З національних страв в моїй сім'ї часто готували вареники з різними начинками, мої улюблені голубці, капусняк, банош, деруни, пампушки, ну і куди ж без борщу.
Звичайно, кожна господиня борщ готує по-своєму. Але саме в нашій родині за бабусиним рецептом прийнято його готувати дуже наваристим. Щоб він таким вийшов додаємо квасолю, обов'язково свинину (ще краще якщо це будуть підкопчені ребра). Також додаємо трохи оцту, щоб колір був яскравішим, спеції, трохи цукру, щоб смак був солодкуватим. А ще смачнішим він виходив, коли бабуся його готувала в печі, тоді смак був ще більш насиченим. Обов'язково подається борщ зі сметаною, тоненькими скибочками сала, цибулею або часником.
Звичайно, кожна господиня борщ готує по-своєму. Але саме в нашій родині за бабусиним рецептом прийнято його готувати дуже наваристим. Щоб він таким вийшов додаємо квасолю, обов'язково свинину (ще краще якщо це будуть підкопчені ребра). Також додаємо трохи оцту, щоб колір був яскравішим, спеції, трохи цукру, щоб смак був солодкуватим. А ще смачнішим він виходив, коли бабуся його готувала в печі, тоді смак був ще більш насиченим. Обов'язково подається борщ зі сметаною, тоненькими скибочками сала, цибулею або часником.
Що вам подобається в Чехії те, чого не було вдома?
Чехія чудова країна. Тут дуже великий вибір праці, хороші дороги, ідеально відрегульований громадський транспорт, люди відповідально відносяться до сплати податків та багато інших моментів, в яких нам варто ще повчитися.
Чехія чудова країна. Тут дуже великий вибір праці, хороші дороги, ідеально відрегульований громадський транспорт, люди відповідально відносяться до сплати податків та багато інших моментів, в яких нам варто ще повчитися.
Чого вам бракує в Чехії те, що було вдома?
А от в Україні дуже добре розвинена косметологічна сфера, ресторанний бізнес, стоматологія…І взагалі самі люди дуже роботящі. Таких майстрів як наші українці варто ще пошукати.
А от в Україні дуже добре розвинена косметологічна сфера, ресторанний бізнес, стоматологія…І взагалі самі люди дуже роботящі. Таких майстрів як наші українці варто ще пошукати.
Чи відчуваєте ви себе частиною місцевого суспільства? Як адаптувалися ви і чи бачите своє майбутнє тут?
Я позиціоную себе як українка і буду нею завжди, не дивлячись на те, куди мене занесе доля. І дітей своїх буду виховувати в тому ж дусі. Дуже важливо пам'ятати своє коріння. Мрію про те, що настане день, коли в Україні буде мир і всі люди, які зараз розкидані по світу повернуться і будуть будувати своє життя на рідній землі, всі родини нарешті будуть разом і не буде потреби шукати «кращого життя» десь закордоном, адже як то кажуть: « В гостях добре, але вдома найкраще».
Я позиціоную себе як українка і буду нею завжди, не дивлячись на те, куди мене занесе доля. І дітей своїх буду виховувати в тому ж дусі. Дуже важливо пам'ятати своє коріння. Мрію про те, що настане день, коли в Україні буде мир і всі люди, які зараз розкидані по світу повернуться і будуть будувати своє життя на рідній землі, всі родини нарешті будуть разом і не буде потреби шукати «кращого життя» десь закордоном, адже як то кажуть: « В гостях добре, але вдома найкраще».
Поліський і волинський типи
Цей тип сіверян влаштувався на землях стародавнього Полісся, Волині, Північної Галичини і охоплює близько 10% українців. Нині ж сучасні представники цього типу проживають частково на Київщині, у Волинській, Рівненській, Житомирській областях, а також в північних районах Львівщини та Тернопільщини.
ОКСАНА ГОНЧАРУК
Походження:
Волинська та Рівненська області.
Волинська та Рівненська області.
01
Мають вигляд
Представники цього типу з досить світлим кольором волосся, не надто темними очима і середнім зростом. Таким українцям притаманні досить архаїчні риси обличчя: масивне підборіддя і суворі брови, широке й низьке обличчя. Схожу зовнішність можна зустріти в південній частині Балтії, Білорусі і на заході Росії.
Особливості поліського типу; дуже низьке і широке обличчя (лицевий покажчик — 85,5), максимально розвинуте надбрів'я, масивне чоло.
Особливості поліського типу; дуже низьке і широке обличчя (лицевий покажчик — 85,5), максимально розвинуте надбрів'я, масивне чоло.
02
Історія
Таку характерну зовнішність поліські українці отримали завдяки давнім зв'язкам своїх предків з іншими північними народами ще в часи мезоліту та неоліту.
Цей тип поширений на Житомирщині, Рівненщині, Волині (волинський варіант поліського типу). До волинського варіанта входять північні райони Львівщини і Тернопільщини, а також українці Берестейщини. Поліський тип становить близько 10% усіх українців.
Цей тип поширений на Житомирщині, Рівненщині, Волині (волинський варіант поліського типу). До волинського варіанта входять північні райони Львівщини і Тернопільщини, а також українці Берестейщини. Поліський тип становить близько 10% усіх українців.
- Звідки ви і як опинилися в Чехії
- В Україні усе своє життя я провела у Рівному, а усі канікули на Волині у бабусі, звідки походить моя мама. Після закінчення навчання у РДГУ вирішила підзаробити трішки коштів і приїхала у Брно, оскільки тут працювала моя мама. Я ніколи не припускала, що залишуся у Чехії надовго, тому що я українка і безмежно люблю свою землю.
- Коли жили в Україні чи вважали ви себе патріоткою? Чи ідентифікували себе саме як українку? Що для вас означала Україна, які викликала почуття?
2004.... Помаранчева революція У Рівному , мокрий сніг , дощ, потім мороз. В мене була курточка помаранчева, ну не зовсім, цеглова більше, але вона була осіння. Нажаль, я через неї застудилася, але у той час всі одягали хоч щось , аби колір був відповідним. І помаранчеві стрічки у волоссі. Ми з друзями завжди були на мітингах біля Палацу дітей та молоді. Завжди йшли на вечір і несли чай у пакетиках. Вода була на місці, люди з навколишніх будинків постійно підносили.
- В Україні усе своє життя я провела у Рівному, а усі канікули на Волині у бабусі, звідки походить моя мама. Після закінчення навчання у РДГУ вирішила підзаробити трішки коштів і приїхала у Брно, оскільки тут працювала моя мама. Я ніколи не припускала, що залишуся у Чехії надовго, тому що я українка і безмежно люблю свою землю.
- Коли жили в Україні чи вважали ви себе патріоткою? Чи ідентифікували себе саме як українку? Що для вас означала Україна, які викликала почуття?
2004.... Помаранчева революція У Рівному , мокрий сніг , дощ, потім мороз. В мене була курточка помаранчева, ну не зовсім, цеглова більше, але вона була осіння. Нажаль, я через неї застудилася, але у той час всі одягали хоч щось , аби колір був відповідним. І помаранчеві стрічки у волоссі. Ми з друзями завжди були на мітингах біля Палацу дітей та молоді. Завжди йшли на вечір і несли чай у пакетиках. Вода була на місці, люди з навколишніх будинків постійно підносили.
" Ющенко - ТАК, Янукович - мудак". З цим лягали спати і прокидалися. Як зараз пам'ятаю, як від щастя плакала, коли у перевиборах переміг Ющенко. Ще пам'ятаю, у супермаркеті, де тоді працювала (мережа належала Медведчуку), керівник попросив, аби ми на роботі не носили помаранчеву символіку, бо звільнять... Ніхто не зняв, ми ще почали, усі, майже, на щоці писати "Так". Оранжевим олівцем. І навіть хлопців вмовили.
2014... Чоловік служив у поліції. Одразу забрали в Луганськ боронити облраду та МВС. Була інформація, що братимуть штурмом, тому туди послали лише хлопців із заходу України, мовляв, свої здадуть... Три тижні без їжі і сну... Потім нашим хлопцям організували коридор, після чого через два дні будівлі здали без бою... Ось таке формування любові до їхнього "миру". Десятиліття пропаганди, брехні та намагання знищити нашу землю, народ та мову...
2014... Чоловік служив у поліції. Одразу забрали в Луганськ боронити облраду та МВС. Була інформація, що братимуть штурмом, тому туди послали лише хлопців із заходу України, мовляв, свої здадуть... Три тижні без їжі і сну... Потім нашим хлопцям організували коридор, після чого через два дні будівлі здали без бою... Ось таке формування любові до їхнього "миру". Десятиліття пропаганди, брехні та намагання знищити нашу землю, народ та мову...
- Розкажіть про якісь спогади з дитинства пов'язані з вашою родиною?
- Не знаю хронології подій, але у дитинстві ще бабуся розповідала, що під час Великої Вітчизняної війни ходили військові, представлялися бандерівцями і забирали у самотніх жінок усе, продукти харчування, чистий одяг. Чоловіки були на фронті. Погрожували, що якщо не віддадуть, дітей повбивають. Потім виявилося, що то були переодягнені російські військові, оскільки у селі насправді були бандерівці, і вони знали, хто входить у їх ряди і відстоює націоналізм.
Тому покоління моєї бабусі ненавиділо радянський режим, кляту працю за трудодні, де були рівні усі. Хто важко трудився, і хто лише їздив і данину збирав. В ті часи хто доносив — жив добре.
Традиційними у нас були святкування Великодня та Різдва, завжди родина збиралася у бабусі. На Різдво колядки, на Великдень пекли паски та фарбували яйця, писачком розписували вже у свідомому віці, у 12-13 років, коли нас цьому вчили у школі.
- Не знаю хронології подій, але у дитинстві ще бабуся розповідала, що під час Великої Вітчизняної війни ходили військові, представлялися бандерівцями і забирали у самотніх жінок усе, продукти харчування, чистий одяг. Чоловіки були на фронті. Погрожували, що якщо не віддадуть, дітей повбивають. Потім виявилося, що то були переодягнені російські військові, оскільки у селі насправді були бандерівці, і вони знали, хто входить у їх ряди і відстоює націоналізм.
Тому покоління моєї бабусі ненавиділо радянський режим, кляту працю за трудодні, де були рівні усі. Хто важко трудився, і хто лише їздив і данину збирав. В ті часи хто доносив — жив добре.
Традиційними у нас були святкування Великодня та Різдва, завжди родина збиралася у бабусі. На Різдво колядки, на Великдень пекли паски та фарбували яйця, писачком розписували вже у свідомому віці, у 12-13 років, коли нас цьому вчили у школі.
Що готували найчастіше ваші бабусі? Як в вашій родині готували борщ?
Завжди з посмішкою згадую про свій дім, друзів, родину, та смаколики , які можна скуштувати тільки вдома. Найсмачніший червоний борщ з квасолею та реберцями, картопляники з капустою та грибами, обов'язково зі сметаною, та ще вареники з картоплею та солоним сиром, які також надзвичайно смачні саме зі сметаною.
Ніколи не забуду бабусині пиріжки з яблуками, котрі вона пекла кожної суботи, це завжди було нагородою за доволі важкий робочий тиждень. Звісно ж, чеська кухня також дуже смачна та різноманітна, але ніколи не вдасться знайти смачніші страви, ніж вдома.
Ніколи не забуду бабусині пиріжки з яблуками, котрі вона пекла кожної суботи, це завжди було нагородою за доволі важкий робочий тиждень. Звісно ж, чеська кухня також дуже смачна та різноманітна, але ніколи не вдасться знайти смачніші страви, ніж вдома.
- Що вам подобається в Чехії те, чого не було вдома?
- Для мене була цікавою така особливість — чехи не поспішають, вони мають багато часу, тому вільний час використовується на подорожі та екскурсії. А справи почекають, адже їх усе одно потрібно зробити.
- Для мене була цікавою така особливість — чехи не поспішають, вони мають багато часу, тому вільний час використовується на подорожі та екскурсії. А справи почекають, адже їх усе одно потрібно зробити.
- Чого вам бракує в Чехії те, що було вдома?
- Не вистачає деяких наших смаколиків: оселедчика, цукерок, печива. Але найбільше не вистачає друзів та рідних, за якими дуже сумую.
- Не вистачає деяких наших смаколиків: оселедчика, цукерок, печива. Але найбільше не вистачає друзів та рідних, за якими дуже сумую.
- Чи відчуваєте ви себе частиною місцевого суспільства? Як адаптувалися ви і чи бачите своє майбутнє тут?
- З плином часу розумію, що вже дуже полюбила Чехію, звикла до трішки іншого ритму життя, з'явилося якесь почуття впевненості в завтрашньому дні, нові друзі, колеги, знайомі. Я міркую про те, щоб залишитися тут, але життя дуже непередбачуване, тому поки що це лише попередні плани..
- З плином часу розумію, що вже дуже полюбила Чехію, звикла до трішки іншого ритму життя, з'явилося якесь почуття впевненості в завтрашньому дні, нові друзі, колеги, знайомі. Я міркую про те, щоб залишитися тут, але життя дуже непередбачуване, тому поки що це лише попередні плани..
Верхньодніпровський тип
Це вкрай рідкісний для України антропологічний тип зустрічається тільки на півночі Чернігівської області, а саме — в Ріпкинському районі. Його носіями є лише 0,5% українців. На думку українських антропологів, генетичних побратимів верхньодніпровських українців можна зустріти серед північних поляків і білорусів, мордовців, західних жителів Республіки Комі і деяких груп естонців.
МАРІЯ ДУБОК
Походження:
Чернігівська область.
Чернігівська область.
01
Мають вигляд
Основними відмінностями верхньодніпровських українців є дуже світлі очі і волосся (іноді зустрічаються навіть руді), не характерні для інших жителів України. Від поліського типу він також відрізняється більш вузьким обличчям, без архаїчних рис, і досить високим зростом.
02
Історія
Українські антропологи називають верхньодніпровських українців осколком ільменсько-дніпровського типу, який був поширений на північному заході європейської частини РФ (біля витоків річки Дніпро та озера Ільмень).
- Звідки ви і як опинилися в Чехії
- Я народилась у Чернігові, а університет закінчувала у Києві. Як мені відомо, мінімум 6 поколінь моїх предквів усі жили в різних селах Чернігівської області.
Переїжджати закордон не планувала, але поїхала на 8й день повномасштабної війни, бо ж війна… Чехію обрала, бо знаю мову (я викладач чеської) та тут була вже мама й близька подруга, що допомогла з роботою.
- Коли жили в Україні чи вважали ви себе патріоткою? Чи ідентифікували себе саме як українку? Що для вас означала Україна, які викликала почуття?
Я себе дуже вважала українкою ще до Майдану, коли це не було мейнстрімом.
- Я народилась у Чернігові, а університет закінчувала у Києві. Як мені відомо, мінімум 6 поколінь моїх предквів усі жили в різних селах Чернігівської області.
Переїжджати закордон не планувала, але поїхала на 8й день повномасштабної війни, бо ж війна… Чехію обрала, бо знаю мову (я викладач чеської) та тут була вже мама й близька подруга, що допомогла з роботою.
- Коли жили в Україні чи вважали ви себе патріоткою? Чи ідентифікували себе саме як українку? Що для вас означала Україна, які викликала почуття?
Я себе дуже вважала українкою ще до Майдану, коли це не було мейнстрімом.
Для мене це бути носієм мови та культури, я захоплювалась багатьма видами народного мистецтва, досліджувала історію та автентичні звичаї, не шароварщину.
Особисто працювала над іміджем українців закордоном (багато разів брала участь у міжнародних програмах обміну де представляла Україну та її традиції, бо нам ну дуже є чим пишатися).
Мені реально пощастило мабуть бути останнім поколінням, яке могло доторкнутися до того старовинного побуту.
Особисто працювала над іміджем українців закордоном (багато разів брала участь у міжнародних програмах обміну де представляла Україну та її традиції, бо нам ну дуже є чим пишатися).
Мені реально пощастило мабуть бути останнім поколінням, яке могло доторкнутися до того старовинного побуту.
- Розкажіть про якісь спогади з дитинства пов'язані з вашою родиною?
- У дитинстві їздила до бабусі у справжню хату мазанку з піччю (а яка каша з тої пічки!) Власне там усе було зроблене і вишите руками, навіть веретено було, якась суцільна магія землі…
Дід розповідав, що раніше сам пряв і ткав на станку тканину за цукерки в дитинстві, бо його бабуся томилась і доручала це діло йому, у нас доречі збереглося два тих веретена.
- У дитинстві їздила до бабусі у справжню хату мазанку з піччю (а яка каша з тої пічки!) Власне там усе було зроблене і вишите руками, навіть веретено було, якась суцільна магія землі…
Дід розповідав, що раніше сам пряв і ткав на станку тканину за цукерки в дитинстві, бо його бабуся томилась і доручала це діло йому, у нас доречі збереглося два тих веретена.
Що готували найчастіше ваші бабусі? Як в вашій родині готували борщ?
Найчастіше готували млинці, оладки та сирники — це любов.
Бабуся казала що раніше борщ робили лише з квашеного буряка у деревʼяній діжці.
І розповідала як її мама, моя прабабуся, щотижня робила хліб сама, звичайно, з натуральної закваски і кожної неділі млинці.
Борщ мама робила густий, з великою кількістю буряка, капусти, овочів та спецій, але без мʼяса, а ось бабуся навпаки, легший але з мʼясний завжди, думаю, кожному своє.
Бабуся казала що раніше борщ робили лише з квашеного буряка у деревʼяній діжці.
І розповідала як її мама, моя прабабуся, щотижня робила хліб сама, звичайно, з натуральної закваски і кожної неділі млинці.
Борщ мама робила густий, з великою кількістю буряка, капусти, овочів та спецій, але без мʼяса, а ось бабуся навпаки, легший але з мʼясний завжди, думаю, кожному своє.
- Що вам подобається в Чехії те, чого не було вдома?
- Подобається кращий рівень життя загалом, крутий транспорт, безпека та більша толерантність у суспільстві.
- Подобається кращий рівень життя загалом, крутий транспорт, безпека та більша толерантність у суспільстві.
- Чого вам бракує в Чехії те, що було вдома?
- Бракує дому й атмосфери, звичайно, але загалом більш розвиненої сфери послуг та ресторанів і…. Запаху! Чомусь тут не пахне ліс свіжістю та поле як у нас, це ну дуже сумно.
- Бракує дому й атмосфери, звичайно, але загалом більш розвиненої сфери послуг та ресторанів і…. Запаху! Чомусь тут не пахне ліс свіжістю та поле як у нас, це ну дуже сумно.
- Чи відчуваєте ви себе частиною місцевого суспільства? Як адаптувалися ви і чи бачите своє майбутнє тут?
- Я адаптувалася дуже добре бо комунікабельна, це допомагає в усьому. Тут класно, але майбутнє скоріш за все ні, я звикла до Київських масштабів та можливостей, а Брно маленьке у порівнянні.
- Я адаптувалася дуже добре бо комунікабельна, це допомагає в усьому. Тут класно, але майбутнє скоріш за все ні, я звикла до Київських масштабів та можливостей, а Брно маленьке у порівнянні.
Карпатський тип
Цей тип українців антропологи часто називають західним і відносять до нього жителів гірських регіонів: Закарпаття, Гуцульщина, Прикарпаття та окремих районів Буковини. На сучасній карті України їх можна зустріти в Івано-Франківській, Закарпатській, частково Чернівецькій та Львівській областях, а також на Західній Тернопільщині (за винятком тих територій, для яких характерний поліський тип). До нього відносять близько 6-7% українців.
МАРІЯ ПІДГОРОДЕЦЬКА (КОЗАК)
Походження:
Львівська область.
Львівська область.
01
Мають вигляд
Представники карпатського типу найбільше відрізняються від типового українця: антропологи відзначають у них яскраво виражену круглу форму голови, вузьке і високе обличчя, прямий лоб, невиразне надбрів'я і часто опуклий ніс. Їх колір волосся і очей експерти називають найтемнішим серед всіх жителів України, а зріст — дуже низьким. Подібну зовнішність можна зустріти серед балканських народів: чорногорців, боснійців, сербів, а також північних румунів і словаків. Але існує і більш світлий варіант карпатського типу: у його представників волосся і очі не такі темні. Такі українці зустрічаються в цьому регіоні України набагато рідше, і чіткий ареал їх проживання визначити складно — через щільне змішування з темним варіантом.
02
Історія
Представники карпатського типу — нащадки давніх археологічних культур західного і центрального європейського регіону. І хоча точну назву цих культур визначити важко, імовірно до них належать нащадки Куштановицької культури (поширеною на території сучасної Словаччини, Угорщини та України у VI —III століттях до н. е..) і культури Підкарпатських курганів. Експерти називають карпатських українців "містком між українським народом та етнічними групами Центральної та Південної Європи". Саме цим можна пояснити їх зовнішню схожість з сусідніми балканськими народами.
- Звідки ви і як опинилися в Чехії
- Я народилася у Львівській області, а саме у мальовничому селі Крушельниця, Сколівського району, це гірська територія України.
Після Університету ми з моїм ще тоді хлопцем вирішили трішки підзаробити собі на весілля і поїхали закордон, в Чехії була моя тітка, тому було обрано саме цю країну. В вже пізніше ми свідомо вирішили переїхати, щоб будувати тут сім'ю разом.
- Коли жили в Україні чи вважали ви себе патріоткою? Чи ідентифікували себе саме як українку? Що для вас означала Україна, які викликала почуття?
Наші батьки прививали нам любов до всього українського: до мови, до свят та традицій. Ми маємо такий заклад — любов до Бога, дотримання християнських обрядів, побут. Тому, звичайно, вважаю себе патріоткою.
- Я народилася у Львівській області, а саме у мальовничому селі Крушельниця, Сколівського району, це гірська територія України.
Після Університету ми з моїм ще тоді хлопцем вирішили трішки підзаробити собі на весілля і поїхали закордон, в Чехії була моя тітка, тому було обрано саме цю країну. В вже пізніше ми свідомо вирішили переїхати, щоб будувати тут сім'ю разом.
- Коли жили в Україні чи вважали ви себе патріоткою? Чи ідентифікували себе саме як українку? Що для вас означала Україна, які викликала почуття?
Наші батьки прививали нам любов до всього українського: до мови, до свят та традицій. Ми маємо такий заклад — любов до Бога, дотримання християнських обрядів, побут. Тому, звичайно, вважаю себе патріоткою.
- Розкажіть про якісь спогади з дитинства пов'язані з вашою родиною?
- Ми з братом дуже часто залишалися у бабусі, прадідуся і прабабусі, звичайно бешкетували. Вони завжди нас вчили всього, казали що вміти треба все, можливо колись згодиться. Наше дитинство було справжнім, ми проводили час з друзями на вулиці, але коли була потрібна наша допомога, нас в селі завжди залучали до роботи. Помагали ми і в полі, і на городі.
Прадідусь завжди казав, що треба мати запас всього дома, продуктів і грошей, бо не знати, що нас може чекати далі. Влітку ми часто ходили у ліс, на гриби, ягоди, на природу, згадую як нанизували червоні лісові ягоди на сухий пшеничний колосок, і дорогою додому завжди їх їла.
Взимку були величезні кучугури зі снігу, ми брали сани, лижі та мчали з друзями
- Ми з братом дуже часто залишалися у бабусі, прадідуся і прабабусі, звичайно бешкетували. Вони завжди нас вчили всього, казали що вміти треба все, можливо колись згодиться. Наше дитинство було справжнім, ми проводили час з друзями на вулиці, але коли була потрібна наша допомога, нас в селі завжди залучали до роботи. Помагали ми і в полі, і на городі.
Прадідусь завжди казав, що треба мати запас всього дома, продуктів і грошей, бо не знати, що нас може чекати далі. Влітку ми часто ходили у ліс, на гриби, ягоди, на природу, згадую як нанизували червоні лісові ягоди на сухий пшеничний колосок, і дорогою додому завжди їх їла.
Взимку були величезні кучугури зі снігу, ми брали сани, лижі та мчали з друзями
на високу гірку, щоб спуститися, додому приходили мокрі і змерзлі, зате як весело було.
В селі всі один одного знали, на нашій вулиці я мала багато друзів, всі були різного віку, ми часто збиралися разом, говорили, грали ігри, сиділи до пізнього вечора, аж поки чиясь бабця не почне гукати "вже пора додому".
Моя прабабуся, завжди казала моїй мамі а згодом і мені: "Вчися дитино, бо вчитися треба!"
Згадую, що неділя завжди була днем, коли можна було відпочити і навідатись у гості, в неділю ніколи ніхто не працював, до того як піти до церкви завжди ліпили вареники, тоді після церкви, завжди йшли відвідувати дідусів і бабусів, які часто сиділи на лавці під грушею і вже виглядали чи прийдуть внуки і правнуки в гості.
В селі всі один одного знали, на нашій вулиці я мала багато друзів, всі були різного віку, ми часто збиралися разом, говорили, грали ігри, сиділи до пізнього вечора, аж поки чиясь бабця не почне гукати "вже пора додому".
Моя прабабуся, завжди казала моїй мамі а згодом і мені: "Вчися дитино, бо вчитися треба!"
Згадую, що неділя завжди була днем, коли можна було відпочити і навідатись у гості, в неділю ніколи ніхто не працював, до того як піти до церкви завжди ліпили вареники, тоді після церкви, завжди йшли відвідувати дідусів і бабусів, які часто сиділи на лавці під грушею і вже виглядали чи прийдуть внуки і правнуки в гості.
Що готували найчастіше ваші бабусі? Як в вашій родині готували борщ?
Обожнюю наші Львівські Пляцки, вареники, борщ. Готувати мене навчила бабця.
Знаю, що колись борщ варили не так як ми зараз натираємо тушимо буряк, колись буряк окремо від варювали і давали там його більш такими великими шматками і окремо відварювали бурякове листя.
Ще у нас називалися не галушкі, а палюшки. Це картопля варена з крохмалем, туди вбивається яйце і сіль, воно так якби до купи береться, тоді розкатується і нарізається як пальчиками, а потім вариться в окропі.
Знаю, що колись борщ варили не так як ми зараз натираємо тушимо буряк, колись буряк окремо від варювали і давали там його більш такими великими шматками і окремо відварювали бурякове листя.
Ще у нас називалися не галушкі, а палюшки. Це картопля варена з крохмалем, туди вбивається яйце і сіль, воно так якби до купи береться, тоді розкатується і нарізається як пальчиками, а потім вариться в окропі.
- Що вам подобається в Чехії те, чого не було вдома?
- Тут я навчилася дякувати, вітатися багато разів вітатися, багато прощатися, безкінечно дякувати і вибачатися. Не те, що у нас люди не виховані, але мені здається цього тут дуже багато, я деколи кажу, що навіть занадто.
Ще мені тут подобається транспорт який їздить по хвилинах, подобається сортування сміття, порядок.
- Тут я навчилася дякувати, вітатися багато разів вітатися, багато прощатися, безкінечно дякувати і вибачатися. Не те, що у нас люди не виховані, але мені здається цього тут дуже багато, я деколи кажу, що навіть занадто.
Ще мені тут подобається транспорт який їздить по хвилинах, подобається сортування сміття, порядок.
- Чого вам бракує в Чехії те, що було вдома?
- Думаю, що проблема тут є це, напевно, медицина, стоматологія, довідки — це надто довго все.
Не вистачає, напевно, друзів, родичів, ось такого коло спілкування.
- Думаю, що проблема тут є це, напевно, медицина, стоматологія, довідки — це надто довго все.
Не вистачає, напевно, друзів, родичів, ось такого коло спілкування.
- Чи відчуваєте ви себе частиною місцевого суспільства? Як адаптувалися ви і чи бачите своє майбутнє тут?
- Я думала, що адаптувалася, була робота, колеги. А тепер новий етап материнство — нове коло спілкування, мову треба далі вчити, це дуже розвиває, так що адаптація продовжується.
- Я думала, що адаптувалася, була робота, колеги. А тепер новий етап материнство — нове коло спілкування, мову треба далі вчити, це дуже розвиває, так що адаптація продовжується.
Нижньодніпровсько-прутський тип
В давнину такий тип українців дослідники найчастіше зустрічали в районі Північно-Західного Причорномор'я, Нижнього Подніпров'я і частково на Буковині. У сучасній Україні — це Одеська, Миколаївська, Херсонська, Запорізька і частково Дніпропетровська, Донецька, Луганська області і північний Крим. Далекими родичами українських південців вважаються сусіди молдавани, румуни і болгари.
ВАЛЕРІЯ Тестіна
Походження:
Херсонська область.
Херсонська область.
01
Мають вигляд
Жителям південних регіонів притаманна чорнява зовнішність: темне волосся і очі, чіткий прямий ніс, у чоловіків густа борода, вуса і волосся на грудях. Цікаво, що за зовнішніми ознаками південні українці дуже схожі на жителів Карпат, але вони більш високі, з видовженим обличчям.
02
Історія
Свій вигляд ці українці успадкували від своїх східноєвропейських предків: іраномовних скіфо-сарматських племен, які мешкали тут ще до нашої ери, а також від туркомовних кочівників часів Київської Русі (наприклад, протоболгари).
- Звідки ви і як опинилися в Чехії
- В Україні я жила у місті Херсоні. Виїхали з чоловіком під час окупації з міста, оскільки не було сенсу залишатися, у місті не було роботи і ставало небезпечно. Чому вибрали саме Чехію? Нам трохи пощастило тим, що у чоловіка тут родичі і вони нам допомогли виїхати, знайти роботу та житло.
- В Україні я жила у місті Херсоні. Виїхали з чоловіком під час окупації з міста, оскільки не було сенсу залишатися, у місті не було роботи і ставало небезпечно. Чому вибрали саме Чехію? Нам трохи пощастило тим, що у чоловіка тут родичі і вони нам допомогли виїхати, знайти роботу та житло.
- Коли жили в Україні чи вважали ви себе патріоткою? Чи ідентифікували себе саме як українку? Що для вас означала Україна, які викликала почуття?
Коли жила в Україні, я себе вважала патріоткою, але ніяк не висловлювала, на жаль, і ніколи про це сильно не замислювалася, але після війни багато що змінилося.
Коли жила в Україні, я себе вважала патріоткою, але ніяк не висловлювала, на жаль, і ніколи про це сильно не замислювалася, але після війни багато що змінилося.
- Розкажіть про якісь спогади з дитинства пов'язані з вашою родиною?
- Україна для мене це будинок, в якому я народилася, в якому я росла, тож до неї в мене почуття теплі та щирі. В Україні народилися мої батьки, мої бабусі, дідусі, уся родина. Ми дуже часто любили їздити на дачу всією дружною та великою родиною. То була наша традиція. На дачі проводили все літо, смажили шашлики, їздили на рибалку, сиділи ввечері біля багаття, розмовляли до душі, було тепло та затишно у родинному колі.
- Україна для мене це будинок, в якому я народилася, в якому я росла, тож до неї в мене почуття теплі та щирі. В Україні народилися мої батьки, мої бабусі, дідусі, уся родина. Ми дуже часто любили їздити на дачу всією дружною та великою родиною. То була наша традиція. На дачі проводили все літо, смажили шашлики, їздили на рибалку, сиділи ввечері біля багаття, розмовляли до душі, було тепло та затишно у родинному колі.
Що готували найчастіше ваші бабусі? Як в вашій родині готували борщ?
На мою думку, українська страва звичайно ж наш борщ із салом і пампушки з часником. У моїй родині найчастіше готувалися такі українські страви: холодець, голубці, м'ясні рулети, ковбаси, вареники з картоплею та капустою, борщ. Тільки кожен у сім'ї готував по-різному його, наприклад, моя мама завжди його готує без м'яса і з квасолею та не з червоним буряком, я готую якраз навпаки, дуже люблю червоний і тільки варю з м'ясом.
- Що вам подобається в Чехії те, чого не було вдома?
- Найбільше люблю в чехах їхню толерантність. Їм абсолютно всеодно, як ви одягнені і як поводитеся. Вони гранично ввічливі завжди. Зачепивши вас випадково плечем у магазині, вибачатимуться перед вами хвилин п'ять. Завжди і скрізь обов'язкові: «Доброго дня, до побачення, дякую, будь ласка».
Чехи допоможуть вам, якщо ви допомоги потребуєте, і будуть спілкуватися тепло і ласкаво, але це не означатиме те, що ви стали друзями.
Можливо це лише хибне почуття безпеки, але після приїзду до Чехії почуваєшся досить спокійно. Містом періодично курсують машини поліції, а в громадських місцях стоять завжди поліцейські.
- Найбільше люблю в чехах їхню толерантність. Їм абсолютно всеодно, як ви одягнені і як поводитеся. Вони гранично ввічливі завжди. Зачепивши вас випадково плечем у магазині, вибачатимуться перед вами хвилин п'ять. Завжди і скрізь обов'язкові: «Доброго дня, до побачення, дякую, будь ласка».
Чехи допоможуть вам, якщо ви допомоги потребуєте, і будуть спілкуватися тепло і ласкаво, але це не означатиме те, що ви стали друзями.
Можливо це лише хибне почуття безпеки, але після приїзду до Чехії почуваєшся досить спокійно. Містом періодично курсують машини поліції, а в громадських місцях стоять завжди поліцейські.
Більшість медичних витрат, як відвідування терапевта, плановий огляд у стоматолога, виклик швидкої допомоги при екстреній ситуації, обстеження за призначенням лікаря, покриваються страховкою.
- Чого вам бракує в Чехії те, що було вдома?
- Рівень обслуговування у сфері краси в Чехії бажає кращого – порівняно зі звичним для українців. Тож майстрів з манікюру, педикюру, макіяжу чи перукарів краще шукати серед «своїх» українок.
Передбачити погоду в Чехії велика проблема, країна відрізняється різкою зміною погодних умов. Невелика кількість теплих днів.
- Чого вам бракує в Чехії те, що було вдома?
- Рівень обслуговування у сфері краси в Чехії бажає кращого – порівняно зі звичним для українців. Тож майстрів з манікюру, педикюру, макіяжу чи перукарів краще шукати серед «своїх» українок.
Передбачити погоду в Чехії велика проблема, країна відрізняється різкою зміною погодних умов. Невелика кількість теплих днів.
Оформлення будь-яких документів займає чимало часу. Ситуація «вранці подав заявку – увечері одержав готовий папір» практично неможлива.
- Чи відчуваєте ви себе частиною місцевого суспільства? Як адаптувалися ви і чи бачите своє майбутнє тут?
- Що можу сказати з приводу, звикла чи я до цієї країни? Так. Незважаючи на всі зміни, які відбуваються у світі, Чехія продовжує залишатися стабільною державою з високим рівнем життя. Тому надалі в планах залишитися тут, бачимо хороші перспективи надалі.
- Чи відчуваєте ви себе частиною місцевого суспільства? Як адаптувалися ви і чи бачите своє майбутнє тут?
- Що можу сказати з приводу, звикла чи я до цієї країни? Так. Незважаючи на всі зміни, які відбуваються у світі, Чехія продовжує залишатися стабільною державою з високим рівнем життя. Тому надалі в планах залишитися тут, бачимо хороші перспективи надалі.
АВТОРИ ПРОЄКТУ
Творчий тандем фотографа Наталі і копірайтера/вебдизайнера Інеси.
Ми дружимо вже майже 5 років, з самого початку життя в Брно, радіємо, що знайшли рідну душу, з якою можна творити разом.
Ми дружимо вже майже 5 років, з самого початку життя в Брно, радіємо, що знайшли рідну душу, з якою можна творити разом.
Наталя БубирФотограф. Створює красу на згадку, робить людей красивими.
Родом з Кривого Рогу, 5 років в Брно.
В проєкті: підбір героїнь, координація, імідж, фото.
Інесса ГартманнКопірайтер та вебдизайнер, створює красиві сайти та лендінги для підприємців та бізнесів. Свою творчу особистість також проявляє через другу свою професію - хореографію.
Родом з Києва. В Брно 5 років.
В проєкті: підбір героїнь, тексти, сайт.
Ми давно виношували цю ідею. Адже наші українські жінки дійсно красуні, кожна гарна по-своєму, але є ті, що зберегли особливі гени, що втілилися в риси, характерні саме для регіону, з якої походять їх предки.
Було досить цікаво шукати дівчат, розпитувати про походження та дивуватися, як навіть в далекому від України чеському місті Брно можна знайти представниць всіх 6 антропологічних типів.
*В проєкті використані матеріали доктора історичних наук за спеціальністю "Етнологія та антропологія", провідного наукового співробітника Інституту народознавства НАН України Сергія Сегеди.
Було досить цікаво шукати дівчат, розпитувати про походження та дивуватися, як навіть в далекому від України чеському місті Брно можна знайти представниць всіх 6 антропологічних типів.
*В проєкті використані матеріали доктора історичних наук за спеціальністю "Етнологія та антропологія", провідного наукового співробітника Інституту народознавства НАН України Сергія Сегеди.
Я – українка!
Горджуся й радію,
Що рідною мовою
Я володію,
Шевченковим словом
Умію писати
Слова мелодійні
І вірші складати.
Я – українка!
Горджуся й радію,
Що рідною мовою
Я володію,
Шевченковим словом
Умію писати
Слова мелодійні
І вірші складати.
Я – українка!
О. Василенко
Дякуємо за співучасть у проєкті
ПРИКРАСИ
ДРУК ТА ПРЕЗЕНТАЦІЯ ПРОЄКТУ
ФОТОПРОЄКТ "Я - УКРАЇНКА" © 2023
МАКІЯЖ
Анжеліка Хамазюк